некольорове життя / colorless life
Мирний рух життя завжди має тінь, сплетену з колючого дроту. Серія чорно-білих фотографій, виконана протягом 2024 року на плівку Fomapan 200 та Kodak T-Max 400 на Зеніт, досліджує подвійність життя тварин на фермі: видимий спокій та приховану обмеженість. На цих світлинах — не лише тварини й не лише сільський пейзаж. Це простір, де зустрічаються спокій та обмеження, життя та його тінь. Тиша поля вже не є абсолютною. Вона наповнена прихованим напруженням, адже ідилія за огорожею виявляється умовною. Я хотіла передати подвійність: з одного боку — природа, яка здається вільною й безтурботною, а з іншого — людина, що накладає свій слід у вигляді огорож, кордонів, дроту. Цей проєкт — спроба поглянути на звичну сцену інакше. Це не просто документування життя на фермі, а роздуми про природу свободи та межі, які визначають наші стосунки з нею. Чи можемо ми бачити красу без огорожі? Чи завжди мусить існувати лінія, яка розділяє «тут» і «там»? У далині — корівки, їхні постаті плавно вплітаються у ритм землі. Вони повторюють рухи часу: неквапні, звичні, тихі. Їхнє існування здається простим і природним, воно нагадує гармонію, якої ми всі шукаємо. Але на передньому плані завжди з’являється дріт. Його металеві вузли прорізають простір, наче лінії, які неможливо стерти. Цей дріт — не лише частина ферми. Він перетворюється на символ: межі, що ми будуємо, обмеження, які ми несемо, кордони між «свободою» й «належністю». Чорно-біла плівка підкреслює контраст між ідилічною картинкою та невидимим тиском: пасторальна сцена перетворюється на нагадування про те, що навіть у «природних» умовах існує структура підпорядкування. Проєкт ставить питання: чи є цей спокій справжнім, якщо він можливий лише в межах огорожі? Таким чином, моя серія фотографій була покликана дослідити поняття свободи, кордонів і того, як людина вибудовує стосунки з природою. The quiet rhythm of life is never without the shadow of barbed wire. This series of black-and-white photographs was made during 2024 on 35mm Fomapan 200 and Kodak T-Max 400 on Zenit camera, explores the fragile duality of life on the farm: the visible calm and the quiet confinement that lies beneath it. These photographs are not simply about animals, nor are they merely rural landscapes. They open a space where calm and restriction converge, where life is shadowed by its own containment. The silence of the field is no longer whole. It is charged with tension, because the idyll behind the fence is never absolute—it is conditional, fragile, always marked by a limit. In every frame lives this duality: on one side, nature that appears free and unburdened; on the other, the human presence inscribed in wire, fences, and control. My project seeks to turn a familiar pastoral scene into a site of questioning. It is not merely a record of farm life, but a meditation on freedom, its limits, and the delicate relationship we hold with nature. Can beauty exist unframed? Must there always be a line that divides “here” from “there”? The cows, small figures in the distance, dissolve into the rhythm of the earth. Their movements echo the passage of time—slow, familiar, unremarkable. Their existence seems simple, natural, almost eternal, evoking the harmony that we are all searching for. But the foreground interrupts this quiet image: wire returns again and again, slicing through space with its unyielding knots. It is no longer just part of a farm structure. It becomes a symbol—the boundaries we build, the constraints we accept, the fragile line between “freedom” and “belonging.” The choice of black-and-white film heightens this tension. What at first appears to be an idyllic pastoral scene is disrupted, revealing a structure of subordination that persists even in so-called “natural” conditions. The work asks: can serenity be genuine if it exists only within the limits of a fence? So my series of photos unfold as meditations on freedom, boundaries, and the ways humanity inscribes its own systems of order into the landscape of nature.
