Дорога додому

Візуальна складова проекту – зрозуміла, чітка і дуже проста. Це пейзажі: польські, німецькі і зовсім трошки – українські. Це, насамперед, кордонні краєвиди – те, що бачив кожен українець, який шукав прихистку далеко за межами своєї країни. Цей проєкт про генетичну пам'ять та самоідентифікацію, про самоусвідомлення себе українкою далеко за межами своєї країни, про Україну, яка так міцно вкорінилася у художниці, що за вікном потяга, автобуса чи авто, які прямували від її дому, вона бачила те, що, здавалось, везло на батьківщину.
Мистецьке відображення туги, стану спустошення від подорожі в невідоме. Мандрівка, яка не приносить задоволення, є вимушеним станом, що не має терміну. Крізь об’єктив камери художниця веде глядача своєю дорогою, яка насправді об’єднала в собі дорогу мільйонів українців.
Проєкт покликаний відобразити спогади та асоціації, які формуються у людей у полюсних ситуаціях, але зі спільним знаменником: українці, які покидають Україну, та українці, які вже давно живуть за її межами.
У них спільна історія, національність та спільний біль – війна. Але сама назва несе оптимістичне значення.  "Втікаючи від війни кінцевою точкою є не чужа країна, а моя власна. Виїхавши з України у невідомому напрямку і без жодного плану в голові я мала тільки одну чітку ціль- повернутися додому. Наразі проект перебуває у постійному процесі доповнення як на рівні предметного доповнення, так і в межах смислового. Сьогодні проект налічує близько 400 фотографій, зроблених камерою смартфону. Фотографії лишаю без редагування, як вони є, щоб передати відчуття погляду крізь вікно.  Перші 13 фото мають вертикальний формат і були зроблені в Україні та Польщі. На той момент я ще не мала уявлення, для яких саме цілей я буду використовувати цей матеріал. Можливо, я їх робила лише для того, щоб зайняти чимось увагу, відволіктися від новин про війну. Та чим далі ми з донькою від’їжджали від кордону, тим чіткішою ставала ідея – ідея створення арт-буку. Вирішила, що саме цей інструмент візуального мистецтва стане доречним. Адже робота над книгою — це завжди про діалог. Такий формат спілкування між  мною (мисткинею) та реципієнтом стане максимально рівноцінним, адже кожен гортаючи книгу зможе відчути те, що відчувала я".

 

The project “Road to Homeland” aims to reflect the memories and associations of people in extreme situations, but with a common denominator: Ukrainians who leave Ukraine and Ukrainians who have been living outside of Ukraine for a long time.

 

I felt longing, a state of devastation from a journey into the unknown.  A journey that does not bring joy is a forced state that does not have a deadline.  Through the lens of the smartphone camera, I lead the viewer through my own path, which actually united paths of many Ukrainians. They have a common history, nationality and common pain - war.  But the name itself has an optimistic meaning - fleeing from war, the end point is not a foreign country, but one's own.  Having left Ukraine in an unknown direction and without a plan, I had only one clear goal - to live back home.